Прошу... тримай її в руці,
Люби й плекай, немов дитину.
Неначе сонця промінці,
Бо мова – то душа країни.
Коли здрігається земля,
Коли розпечене повітря,
Коли, вкриваючи поля,
В крові й вогні вмирають квіти,
Прошу, тримайся на межі
Та не зрікайся свого роду.
Неначе серце, бережи.
Бо мова – то душа народу.
Терпи. Бо зрада як то є
Нікому не дарує втіхи.
Де народився – то твоє.
То ж як зрікатися на лихо?
Ти, звісно, вільний... на межі...
В ногах – зкривавлена країна.
Та чи зумієш без душі
Ти й далі зватися “Людина”?
Душа народу
© Copyright: Сергеева Нина, 2014
Свидетельство о публикации №114053106268
Свидетельство о публикации №114053106268
Рецензии