Про100 лiплю пластилiнову казку
Коли мене заганяли у постіль і світло гасили, я довго не спав. В уяві мій світ оживав і був яскравішим, ніж в тій пластиліновій казці. І згодом, не зразу я все ж зрозумів, що краще в уяві творити, а потім про те розповісти комусь. І став казкарем я для річки, левад і дерев. Найкращі, скажу вам, вони слухачі.
В казковому світі спілкуються всі. Там мов не злічити і вивчити їх нереально. Але основні це мова дерев і води, вогню і повітря. Якщо ти їх всі зрозумієш, пташиної мови вже можна не вчити...
З тваринами можна мовчати, дивитися в очі приязно та подумки образи їм посилати. Так поступово вони стають персонажами твоєї пластилінової казки. Головне не звар'ятувати і не почати про те розповідати дорослим. Дітям можна. Діти все розуміють. Тільки дуже хутко забувають, коли стають мучениками шкільної науки чи парафіяльної недільної школи.
Знаєш, серце, життя насправді таке і є пластиліново_казкове: барвисте і м'яке, тепле і сильне, гнучке і духмяне. І майже все, що з нами трапляється, нами ж і заподіяне.
Свидетельство о публикации №114053008014