Валентин Лученко. Коан о покое

               Валентин Лученко.


                КОАН О ПОКОЕ.

          Глеб Ходорковский(перевод).

          Мне бы хотелсь чтобы время текло
          неспешно как эта усмирённая греблями*) речка -
          Такая широкая...
                Только кто её тут заметит?
          Люди мчат в поездах мерополитена мостами -
          почти никто не замечает её и не видит,
           и их время летит, и жизнь их проходит,
          Трудно тут быть спокойным,
          а без покоя
          мудрость не обрести...

          Поэтому отправлюсь-ка я на море,
          говорят, что нет ничего лучшего, чем Ядран -
          вода там чистая и виноград сладкий.
          Там говорят об осени: "уже не лето,
          но и зимы не будет".
          Я знаю - именно там становится медленным время
          и дыхание станет естественным и живым
          на моём лице засияет снова улыбка
          и прохожие не подумают, что я сумасшедший,
          ибо рай там, где нет суматохи,
          где солнце ложИтся на землю      (уходит за землю)
          здешним особенным способом,
          здесь был и есть Ренессанс
          и романы писали здесь на языке славянском
          ещё тогда, когда только монахи были грамотны
          и умели писАть, а простые люди молитвы слушали
          на чужом языке,
          да и сейчас изменилось совсем немногое...
          Я вслушиваюсь в их говор,пришедший сюда с Карпат
          пью молодое вино
          вдыхаю душистый и свежий запах моря
          и ощущаю как жизнь моя перетекает
          в камни,песок, воду...


               *          *          *

             
                Коан про спокiй


                Валео Лученко
 

Хотілося аби час плинув,
 неквапно, як річка оця упокорена греблями
 і від того широка...
 хто її тут помічає?
 несуться у потягах метрополітену мостами,
 майже ніхто не зорить її, не бачить,
 і час їх летить і життя минає
 тут важко бути спокійним,
 а без спокою мудрості не надбаєш.
 тому помандрую на море,
 кажуть кращого немає, ніж Ядран.
 там чиста вода, виноград солодкий,
 там осінь, що зветься "уже не літо, але зими не буде"
 я знаю - там уповільниться час
 бо дихання буде знову природнє,
 сіятиме посмішка на моїх вустах
 і ніхто з перехожих не подумає,
 що я божевільний,
 бо рай там, де нема метушні,
 де сонце лягає на землю
 оцим особливим робом,
 тут був і є Ренесанс,
 тут вміли писати романи слов'янською мовою
 ще тоді, коли у нас літери знали лише ченці,
 а люди слухали молитви на чужинецькій мові,
 та, власне, і зараз змінилося дуже мало...
 я слухатиму їх говірку, ту, що прийшла з Карпат
 питиму молоде вино,
 вдихатиму моря духмяний дух,
 відчуватиму, як перетікає моє життя
 в каміння, пісок, воду...