– Ніщо тебе вже, сестро, не торкає –
Ні птахи спів, ні дихання розмаю.
Усі завмерли мрії молоді
І з ока не допросишся води…
А ти ж була – небесна і мінлива!
Жили в тобі і сонячність, і злива,
Ще й вітер буйний груди напинав.
Вітрила мав казковий пароплав
Твоїх приємно незбагненних слів.
О, хто, скажи, приборкати посмів
Твою жагу до пошуку любові?
Хто стяги невагомі веселкові
Зірвав з флагштоків, під якими ти
Так вперто крокувала до мети,
Як сателіт, зриваючись з орбіт?..
Хто оселив байдужість у тобі?
І як кохання знову повернути
Тобі, моя знедолена, у груди?
Та й чи воно спроможне на дива?..
– Спроможне, сестро. Я іще жива.
30.05.14
Сестро
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114053010025
Свидетельство о публикации №114053010025
Рецензии