Степь стих Николая Чернявского в переводе Юрия Пет

Стих Николая  Чернявского  «Степь»
в переводе Юрия Петракова
               
Степ і степ, один                Степь, да степь, одна
без краю                без края
аж до моря берегів,                величава и строга    
Без озер, річок,                В ковылях, почти
без гаю,                нагая,
тільки з купами стогів.                только копнами стога.
Ні гайочку, ні лісочку,                Ни лужайки, ни лесочка
всюди спалена земля.                пеклом выжжена земля,
Не шепоче                Не звенит
в холодочку                ручей в тенёчке
срібловода течія.                Серебром  воды  маня.
А коли, бува,                А когда, сюда
з громами                с ветрами
з моря хмари                с моря тучи
налетять,                налетят,
Степ охрестять                То окрестят степь
блискавками,                огнями,
над ланами                над полями
прогремлять.                прогремят.
Він прокинеться,                Степь пробудится,
проснеться,                очнется,
грому груди підставля.                грудью встретив бурелом, 
Заговорить,                Загорланит,
засміється враз                засмеётся
до неба вся земля!                вся омытая дождем
Мертвий степ, його                Степь мертва, ее
громами                лишь громом
тільки й можна                буря с может
розбудить…                разбудить
Так нехай же над                Так пускай над
ланами                нашим домом
грім                гром
бажаный                желанный
прогремить!                прогремит!