Ні, не склалося і не злюбилося...
Хто підскаже так вийшло чому?
А роки вже снігами укрилися
І відходять у вічну пітьму.
Забринять сльози гірко, розчулено.
З нами разом старіє наш сад.
Може долею, Богом надумано,
Повернути ще наш зорепад?
І живе ще надія зустрітися,
Зазирнути у очі твої,
Вірю, зірка кохання засвітиться,
Упадеш ти в обійми мої.
Поцілунком жагучим розкаюся,
Все затихне навколо в ту мить...
Пам"ять знову назад озирається,
Нездійсненним бажанням щемить.
Нi, не склалося...
© Copyright: Татьяна Ахинько, 2014
Свидетельство о публикации №114052807009
Свидетельство о публикации №114052807009
Рецензии