Не живуть затолочені мрії падінням вчорашнього снігу
на душу, із словами зневіри.
Не вбили, ні, не скалічили дні, і не потурбують вже більше…
Сльозами невиплаканої любові лишилися почуття,
гіркотою і солодом втіхи,
з думками і мріями жити у серці світу натхненне життя…
Навчилися?.. Чи ж багато чому навчила прірва із минулих
руїн пам’яті сталої болем?..
Промайнула любов – обманула їх двох, щоб їм Вічністю бути!..
Не згоріли слова під пекельним вогнем розради жити в страху
своїх ілюзій-снів бачення –
торкається кожен сам, і жахається стін будівлі без даху…
спустошеної душі – кохання…
Не живуть...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114052801593
Свидетельство о публикации №114052801593
Рецензии