Мо м Легеням зат сно в мо х Грудях

Моїм Легеням затісно в моїх Грудях.
Вони тепер хочуть жити назовні.
Ломають ребра, зранку будять
Своїм Бажанням Мене відправити до Безодні.

Мої Легені більше Мені не служать.
В Них свої Правила, своє Життя.
Їм вигідно раптом занедужать,
Чекаючи від Мене Каяття.

За те, що Серце тепер переповнене
І не працює зараз на всі сто.
Воно усілякими Почуттями сповнено
Й забуває своє істине Єство.

Й Дим тяжких цигарок Філліпа Морріса
З пачки Мальборо красно-білого,
Із грубих Рук якогось "Медіокрібуса",
Дуже дивного й не смілого,

Мене ставить перед усіма на коліна,
Заставляючи зігнутися впоперек
Й хапати Повітря, коли душить піна,
Але близько немає аптек.

І тоді Я благаю: хай краще як умога скоріш,
З Мене вирвуться усі мої Ріки.
Хоча ні, без Них Мені буде важкіш.
Вода - це, виявилося, мої єдині Ліки.

Бо Людина не може дати Мені
Стільки щирого Кохання,
Скільки Річки віддають своїй Матері.
А менше для Мене - Страждання.