У незабутнiх снах

Як у дитинстві я літав! Уві сні –
Так легко й радісно було мені!
Казала матінка, що я росту...
З крутого берегу Осколу ле-чу-ууу...
Не в прохолодну воду стовбула,
А в височинь, мов птах, у небеса!
Злітав так високо, як голуби,
Все добре видко було мені згори!

Як в’ється стрічечкою річка голуба,
І ліс зелений обступає берега.
Он за пагорбом розкинулось село,
Дружно в полі посходило зерно.
Білим цвітом вбралися садки,
І біліють коло них хатки.
Дзвін церковний свято сповіща,
Золотистим сяйвом виграва!

І знов на тому ж березі крутім стою,
І зором небо неосяжне обійму!
То задивлюся на політ птахів легкий,
То на води потік бурхливий і стрімкий...
Літа спливають швидко, як жива вода,
Але ж, таке воно і є мирське буття.
Той рух не вповільнити, як ходу –
Життя існує завдяки йому!

І легко й радісно стає мені,
Як пригадаю ті дитячі сни!
Краю любий мій! – Все моє життя,
Поспішаю я до рідного села!
Знов і знов лечу до тебе, наче птах,
У дитячих, незабутніх снах...

                24.V.2014р.