Хлопчина плакав п д безхмарим небом...

Хлопчина плакав під безхмарим небом,
благаючи вернути ту країну,
де пив солодку мрію поміж степу:
збудувати рай, лікуючи руїну.

І той Едем залишений дідами
сіяв надією з лазурним цвітом:
Що гіркота найперших літ до низу кане,
стерши на віки  поняття гніту.

А хлопець плакав майже  як окропом,
вбачаючи смерть батька і усіх,
хто з ним пішов шляхом кровавого окопу
без страху за країну взять на душу гріх.

І боронити кожний клаптик від триклятих,
що без страху на українську посягають волю,
що приходять в гості, як к собі у хату
і обіцяють золотії гори за продажну долю.

Свідоцтво про народження отримав я з тризубом
і паспорт жовто-синій теж мені дали.
Звіть мене сліпим, але пред душогубом
я не скажу : «ей,брате», я скажу : «кати»!

Той хлопець фізично може і не сильний
і душу рвуть прохання мами залишитись вдома.
Я не хочу жити в імперії насилля,
я піду з дощем під канонаду грому!