Сидить баба з своїм дідом ,
Дивиться на рози .
Які ростуть біля хати ,
Майже на порозі .
Сидить вона з старим дідом ,
Дивиться на рози .
Як згадає про молодість ,
Покотяться сльози .
Вона хлопця тут згадала ,
Якого кохала .
Кожен вечер у садочку ,
Його зустрічала .
А він прийде , обнімуться ,
Начне цілувати .
Пройшла молодість недаром ,
Є про що згадати .
Сидить баба зажурилась ,
Скоро помирати .
Помолиться баба Богу ,
І піде до хати .
227. Рози
© Copyright: Василь Ризун, 2014
Свидетельство о публикации №114052509317
Свидетельство о публикации №114052509317
Рецензии