Брати мої, коханці долі,
В віках розбещені ляльки,
Де подих той, що кріпить волю,
І серце міцнить назавжди?
Ваш розум можна катувати,
Робити з нього рівчаки,
А потім жадібно чекати
"Відродження" його мети.
Вам очі щастя не затьмарить,
Бо совість нізащо продать,
Де кривду пестять і схваляють
Не можна доброго чекать.
Лани давно вже позабуті,
І чорний ворон хату в'є,
Не має долі, всюди смута,
Ганьба та жах беруть своє.
Зніміть тягар, що спину хилить,
Вона ж давно уже болить,
Знедолення - не Ваш є вирок!
Нехай спільнота гомонить!
В сторіччах вдачу пошукайте,
Залиште сорому гріхи,
Не спіть, брати мої, вставайте!
Ще Ви живі, ще Ви живі!
Ще Ви живi!
© Copyright: Лина Пустовит, 2014
Свидетельство о публикации №114052506365
Свидетельство о публикации №114052506365
Рецензии