вгортається небо у хвилі мовчання,
чорної, як прірва, вічної ночі…
височіють тополі над світом,
мов тіні – воїнів привидів,
що стоять на варті дороги у завтра…
і наш тихий шелест думок,
і нас навзаєм із долями
бурхливо таємне потойбічча
сплутує, як і минуле з майбутнім…
де не стає на вколішки час,
там залишається пам'ять
про все, що було і буде...
а час – він спливає далі неба,
за хмари печалі, сліз надії
сталої в серці словами Віри
у наступаюче завтра!..
в хурделиці думок і слів
плутаємо дні з видіннями днів,
що йдуть у наступ, і гинуть
за перевтілення наше…
можливо й нізащо…
про все, що було буде...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114052503606
Свидетельство о публикации №114052503606
Рецензии