Ненавиджу

Слова закінчились і їм більше нема надії
Немає віри в сповідь й у святих
Моє нутро заполонили мрії
Яким побитий шлях мабуть пройти

Повільно й тихо йде по магістралях
Заповнена золою кров моя
Як у дурмані марні сподівання
І дим в легенях кисень зупиня

Ці очі, я ненавиджу до болю
І в цей же час мене так тягне до добра
Я сповнений золою чорною по горло
В мені скінчилась чиста доброта

Я помилявсь  коли казав що злий напевно
Бо злішого й підступного нема
І зрада це така гріховна втіха
Яка тобі горлянку розрива

Ти дивишся і знаєш що ти хочеш
Крадеш добро вблизьких людей
Вони так щиро і до тебе хочуть
Тобі ж і шмату совісті нема

Ти наче сам і в той же час ти з кимось
Як злидень й потерча мале
Гриєш з свічою в домовині
І мовчки дивишся на це

Ненавиджу себе й ці очі
Це довге і прост лице
Я так поцілувати ого хочу
І так побить його за це.

І діло, що сиджу і поруч друзі
Мене ніхто захоче зрозуміть
Не тре думок, я вже на злітній смузі
Й мене ніхто не зможе зупинить.

Ніхто. Й ці навіжені очі
Як то на мене то наче в стелю гляд
Нестерпно і мабуть не люблю вже
А хочеться чогось приємного хочаб в цей раз

Дивись у степ, мені набридли мрії
Зостав мене самого догорать
Не хочу погляду тупого без надії
Себе не хочу як товар оддать.