Украинский стих

MИТТЄВОСТІ  ЖИТТЯ

Вечір засмучений тихо спустився,
Жодної зірки не видно ніде,
Місяць за хмари сердиті скотився,
Ще якась мить, і вже дощик піде.

Бабця старенька сидить на ослоні,
Руки натруджені склавши в поділ.
Свічка запалена на підвіконні
Світить з останніх затрачених сил.

Бабця Дарина сльози втирає,
Слово гортаючи свого Творця.
Зовсім, як час плине не помічає –
Так захопила Книга оця.

Роки промайнули, молодість згасла,
Сиве волосся обрамляє чоло,
Віру пронесла в любого Спаса
Через життя все, щоб не було.

Горя зазнала в часи повоєнні,
Коли малих підіймала дітей.
Та з Ісусом здолала всі терни –
Поміч давав Бог й через людей.

З табору, з півночі вона дочекалась
З надією в серці чоловіка свого.
Влада за віру жорстоко карала,
За віру в Бога судили й його.

Скільки миттєвостей різних буває
В долі людській на життєвій стежині,
Хто руку Божу завжди помічає,
Той і утіху віднайде у Сині.

Бабця Дарина сама залишилась,
Чоловік вже у Спаса, виросли діти,
З часом роз’їхались, та Божа сила
Бабці старенькій помагала радіти.

Все потихеньку, помалу робила
Господа, город та вишневий садочок,
А головне, що молитись любила
За Церкву Христову, і своїх синів й дочок.

Ті приїжджали відвідать рідненьку –
В праці, у всьому раду давали.
Ну, а найбільшою втіхой старенькій
Було, що всі вони Бога пізнали.

Ми так живемо, і кожна днина
З своїми турботами в домівку приходить,
Але на кожну годину й хвилину
З Неба від Бога поміч надходить.

Всі негаразди, все, що стрічаємо
Ми на шляху нелегкому земному
З вірой, надією ми подолаємо –
Ісус доведе до Небесного дому!