Шон Маклех. Остров Птичьего крика

                Шон Маклех.

            ОСТРОВ ПТИЧЬЕГО КРИКА.

          Глеб Ходорковский(перевод).



                " Они гребли и день и ночь,
                и, наконец,доплыли до острова
                на котором было птиц
                без числа..."
                (Скела "Плаванье Майл-Дуйна")

           Остров,
           где жили только свободные птицы
           на сленых скалах серого поневерья,
           где птицы то ли кричали, то ли молились
           Богу прозрачного воздуха,
           Богу полёта
           и свободы
           свой бесконечный псалом
           на языке птичьей Библии
           пророка сивокрылонебесного -
           чайки снов ирландского скорбного моря.
           И только мы - те, кто друзей хоронил,
           в глубинах вод, кто плыл по непредставимым
           путям в поисках острова мечты -
           только мы
           понимали, что это молитва
           а не крик обтянутой? пустоты.
           А эти истёртые грубо эпохами скалы -
           не громада немого камня,
           а храм  предковечной веры
           древнейшей чем клан Мак Артура.*)
           И это не птицы, а души монахов,
           покинувших скучный рай,
           чтобы молиться за скорбную землю,
           оставшуюся за волнами,
           там -
           за нашу святую Ирландию...
               
                *)У ирландцев есть такая  поговорка: "На свете есть три самые древние вещи - дьявол, эти холмы и клан Мак-Артур"
   

              *       *       *
               

           Острiв пташиного крику


Шон Маклех
            

              «…Вони гребли день і ніч
              і допливли нарешті до острова,
              де було безліч птахів…»
                (Скела «Плавання Майл-Дуйна»)

Острів, де жили лише вільні птахи
На сліпих скелях сірої зневіри,
Де лише птахи кричали чи то молилися
Богу прозорого повітря,
Богу польоту й свободи,
Співали свій нескінченний псалом
На мові пташиної Біблії
Пророка сивокрилонебесного –
Чайки снів сумного ірландського моря.
І лише ми – хто ховав друзів
У глибині води, хто плив незбагненним
У пошуках острова мрії – лише ми
Зрозуміли, що це молитва
А не крик обтятої порожнечі.
І ці витерті епохами скелі –
Не громада німого каміння,
А храм предковічної віри
Давнішої, аніж клан Мак-Артур.*
І не птахи це, а душі монахів,
Що кинули нудний рай
І моляться за скорботну землю
Залишену там – за хвилями,
За нашу святу Ірландію…

Примітка:

*  - у ірландців є така приказка: «Є три речі найдавніші у світі: диявол, оці пагорби і клан Мак-Артур.»


© Copyright: Шон Маклех, 2014
Свидетельство о публикации №114052300712