Казка на яву

Я навіть фільмів не дивилась про війну,
сцени насильства вмить переключала.
Чому, вже не у кіно, а на яву,
справжню війну пізнала...

Можливо чула, випадково,
про неї у дідусевій казці?
Та ні, дідусь, не розказав такого --
мабуть згадати він боявся.

А може спомини бабусі
пробрались у дитячу колискову?
Та не мені, а ні моїй матусі,
навіть не снилося такого.

Та от, наснився підлий жах.
Відкрила очі -- він не зник.
Вже у людських ходить тілах
та у серця, мов паразит, проник.

О люди, люди -- схаменіться!
Люди, зостаньмося людьми!
Війна мине, життя минеться,
та от, де серце -- там будемо і ми.

                *****
Я у серці намалюю спомин
про босоногі танці під дощем,
про сни, про бабусині колискові,
про звичне, після казки: "хочу ще".

Я у серці казку намалюю,
у ній, добро завжди перемагає,
у ній, є всі кого люблю я,
у ній, війни і ворогів не має...

Я у серці казку ту залишу,
вона прийде в життя та в сни,
у колискові та у вірші,
бо з чим є серце -- з тим будемо і ми.

(ХТ 30.04.2014)