Я не можу, щоб ти не осуджував,
Та не хочу тебе ділити.
Мій наповнювач - геній байдужого,
Як колись говорив про Далі ти.
Я не чую прохань пробачення,
Бо у серці відсутня образа,
Я сьогодні, як завжди, одна чи ні,
А ти з привидом з Монпарнасу.
Бо ж я в тебе навчилася спокою,
Припинивши шукати емоції,
Та к і ходимо ми батафокою,
Консервовані в винному оцеті.
Обіцянки залишу посвідченням,
Не впадаючи в сльози та крайнощі,
А коли ти освідчишся дівчині,
Мені буде, як зАвжди, байдуже.
Ти казав:"Молодець, що витримуєш,
Бо мені закортіло нарізатись,
І колись всі ми будем старими ж і,
Почнем вішатись на карнізах."
Ти мене зрозумій, надолуж мені,
Підпиши, що ми сильні й сміливі,
Бо мені ти так довго байдужий, що,
Я вже вдячна за те, що дав привід.
Генiй байдужого
© Copyright: Кассандра Римски, 2014
Свидетельство о публикации №114052206859
Свидетельство о публикации №114052206859
Рецензии