Ти витягав з мене

Ти витягав з мене майже радіожурналістику,
Я в хвилину палила чотири, попіл сипався на коліна,
Там де світом не правлять бельгійські вафлі та вісники,
Там всі тіні забутих предків обертаються на арлекінів.

Ти кохав мене за порядком, з груди снігу ліпивши бабу,
Щочетвер еротичне фото, три рази написати "скучила".
Пам'ятаєш, як діти в підвалі грали в лікаря та гестапо?
Я, як хочеш, сантехнік Потапов, під вагою порожнього кучера.

Ти ліпив, як Роден, мою постать, все у напрямку символізму,
Будував мені розум в сім кроків, і голками повітряні кулі,
І нагадував, що пережили стільки сварок, трагедій і криз ми,
Що тепер ти могутній костел, й я одна з твоїх мудрих гаргулій.

Припини ж ти це, милий, я в сюрі, я доволі розписаний аркуш,
І своє фламандське коріння не вкривай стародавнім стилем.
Я боюсь, що ніколи вже знову. Я втомилася від патріарших.
Ти ліпив мою журналістику, та її вже давно зліпили.