Знов зозуля закувала,
У садках осипавсь цвіт.
Відкриває вік забрало
Із прожитих марно літ.
Я дивлюсь, дивлюсь і бачу -
Невагоме все, пусте.
Родить біль сльозу гарячу -
Сад мій більше не цвіте.
І тепер я точно знаю -
Не вкушу солодкий плід.
В далеч синю і безкраю
Не заманить мандрів світ.
Трепетливу і незриму
Не спізнаю щастя мить,
До могили так ітиму,
Жити буду і не жить.
Буду плакати ночами,
Рвати з серця почуття.
В світі цім ганьби і драми
Я – занедбане дитя.
Занедбанi дiти
© Copyright: Владимир Ивашина 2, 2014
Свидетельство о публикации №114052108387
Свидетельство о публикации №114052108387
Рецензии