Заглядаю я в очі діброви:
Де ти ділась? Скажи ж ти мені.
Я шукаю ті перші дороги,
А я кличу застиглі дороги....
Де в пошані раділи сумні.
Я візьму твої лиця у руки
І скажу: «Не мовчи, не мовчи...»,
А у небі лише одні круки,
А на тілі - сліди ті від муки...
Мамо рідна, любити навчи.
Мамо рідна! Ти та Батьківщина,
Що нас кликала спрагло в бої!
Що звала нас в рівнини свої,
І що квапила у височи;ни...
Вже минули останні бої,
Квилить листячком перша калина...
Лиш я чую, як плаче ліщина,
Як воркують на пні голуби;,
Як підбиті вони і донині
Глядять сумно на вічні дуби...
Батьківщино! Моя Батьківщино!
Де ділась? Де?.. Озвись.
Плаче-гнеться прадавня калина,
І розкрадена дідова вись.
Родина
© Copyright: Виктория Вербицкая, 2014
Свидетельство о публикации №114052009828
Свидетельство о публикации №114052009828
Рецензии