Інколи, коли здається, що життя закінчується, розумієш, що весь світ - всього лише міраж…
===============
Все розбито, ливнем змито: видно, небо мстить мені за грішні мрії.
Старіє тіло, та юне серце ще хоче жить.
Отруїлась - покорилась, я схилилась у безсиллі на коліна
І все молилась: хай кров здригнеться, біжить до жил…
За що придумала собі
Багаж із пам'яті і біль?
Міраж, міраж…
Оп'яніла - обпалила білі крила на вогні сліпих поривів,
Ледь не влетіла в чужі обійми холодних рук.
Мій дім, де завжди ждуть мене,
Поміг згадати головне:
Що треба встати із колін,
Зірвати марево з очей
Заради змін, заради змін….
Треба жити… Оксамитом я зашию на душі ці рвані рани.
Хай проти правил, я далі граю - беру реванш…
Все - міраж…
Це - міраж…
Міраж…
Мiраж
© Copyright: Лилия Боровик, 2014
Свидетельство о публикации №114051900864
Свидетельство о публикации №114051900864
Рецензии