Як я завидую вітрам,
Отим, що п’ють ранкові роси,
Вони рудим очеретам
Старанно чешуть сиві коси.
Я заздрю легкості та волі,
Яка від роду в них живе,
Вони шукають вічно в полі
Зрадливе щастя степове.
Вони бентежать серце й душу
Мені ще з давніх юних літ.
Колись все кину – з вітром рушу
Я у останній свій політ.
Полетимо у сині далі,
Туди, де світлий Божий храм,
Поділим радості й печалі
Ми з вітром – братом пополам.
І ти не плач, не плач, кохана,
На цій землі я був лиш гість.
Прилине вітер раз неждано
І все про мене розповість.
Від почуттів в ту мить заплачу,
І з неземних рвонуся брам,
І прилечу, тебе побачу,
Збагну, що вітром став вже й сам.
1998
Я стану вiтром
© Copyright: Владимир Ивашина 2, 2014
Свидетельство о публикации №114051908025
Свидетельство о публикации №114051908025
Рецензии