В кафе, за пляшкою Мартiнi

Львівському жіночому Літературному клубу
присвячується

В кафе, за пляшкою « Мартіні»,
Сидів «Літературний Клуб»,
 А я ,в кутку, прикрившись тінню,
Читав слова з жіночих губ.

Одна письменниця відома,
Прозаїк, світ яких не знав,
Що не спішила йти до дому,
 Кричала сповідь на весь зал.

Цю сповідь я поклав  в катрени,
В надії , Бог усе простить,
Бо запалав вогонь у венах,
Від слів відвертих та простих.

(Ми познайомились у Львові,
 Коли був форум видавців,
І я, аматорка у слові,
Ламала з нервів олівці.

Він підійшов та заспокоїв,
Сказав щось ніжне та м’яке,
Сказав що Сомерсету Моєм,
Навіть не снилося таке.

Що моє слово має силу,
 Що я – літератури цвіт,
Що Проза, розпустивши крила,
 До ніг положить цілий світ.

І  я, письменниця – прозаїк,
 Писати почала роман,
Бо посміхнулася навзаєм,
 В його повірила обман.

Листи писали по «Фейсбуку»,
Півроку із гарячих слів,
 Аж поки не дала науку,
Моя нова поїздка в Львів .

Він називав мене – «Кумедна»,
Водив по барам та кафе,
Казав що маю присмак меду,
Що він від мене під «chauff»*

І в ніч, коли цвіли каштани,
Він у вино щось підмішав,
Бо в серці чорний страх розтанув,
Його змінив бажання шал.

Ту ніч я мало пам’ятаю.
Вино, готель, німе кіно,
Його волосся золотаве,
 І дощ, що стукає в вікно.

А зранку правда наче шило,
 Із телефону, мов з мішка,
Йому вночі дзвонила «Мила»,
І дійсність стала знов важка.

Роман я хутко дописала,
 Словесний дотягнула віз,
Сталеве накувала жало,
 І не пролила й краплі сліз.

Я привезу «Роман» на форум,
 Хай світ його впізнає весь,
Бо я минулим вже не хвора.
На цьому сповіді кінець.)

Від себе можу лиш додати,
 Що правда в кожного своя,
 Що божий задум, й чортів фатум,
Кидають в пристрасний вояж.
*  - Chauff – («шафе», французька, підігрітий алкоголем)