До тиші німої, забутого неба
назад повертає нас вітер думок.
Iлюзія не відпускає од себе,
на світ тінню падає біль помилок…
Обличчя торкається посмішка сонця,
реальність не бачить – вона мабуть сон?..
Від ночі до ночі, любов, ніби гостя,
і марення листя щезає, мов дощ…
Написані вірші – мелодія серця,
душі доторкається осені сум.
І шкрябають мрії на стінах протести,
він там без надії закоханий був…
Усе наче сон
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114051709019
Свидетельство о публикации №114051709019
Рецензии
