Рветься бажань перевтомлена нитка,
Б’ються слова – як об стінку горох.
Одностороннє минається швидко,
З сумом у серці – одному із двох.
Автор
Щоранку прокидалася в натхненні,
Щовечора дивилась на уста
І шепотіла найдорожче ймення…
Та насувалась темрява густа.
Одне лиш серце трепет відчувало,
Одна душа закохана була.
Та цього виявлялося замало,
Щоб розступилась непроглядна мла.
Завмерлий подих зупиняв повітря,
В зімліле серце линуло тепло.
Кохання ж наставляло гострі вістря, -
Його тримати боляче було.
Ти часом сипав іскорки надії, -
В душі вони палали лише мить.
Вогонь добути з темряви не вміла, -
В байдужості багаття не горить.
Двом душам не судилося єднання,
Серця не вели пристрасних розмов.
Пробач мені, прошу, гріхи кохання,
А я тобі пробачу нелюбов…
Епiлог
© Copyright: Ирина Визняк, 2014
Свидетельство о публикации №114051708806
Свидетельство о публикации №114051708806
Рецензии