Просто море. Вода солона. Хвилі зелені, баранці білі. Пісок. Запах йоду. Тліють водорості викинуті на берег. Людей ще немає на пляжу. Біле вино ще холодне в пляшчині бурого скла. Дивлюся як Сонце сходить, як Зоря* тьмяніє і відчуваю, що саме таким має бути щастя, простим і легким, як подих...
Просто пливти довго від берега аж поки шезлонґ не стане краплиною. Перевернутись на спину і бачити хмари легкі. Бачити в них знаки, читати їх, розуміти їх сенс потаємний і забувати одразу. Бо гойдають хвилі тіло, бо розум вібрує і випромінює хвилі альфа, по-простому всесвітню радість або складніше трохи, але також зрозуміло - ейфорію. Знаєш, таку стишену, а отже малопомітну.
Лоскотати водою горло. З очима навстіжень пірнати. Любити життя і знати, що воно також кохає тебе і це триватиме вічно. Бо, насправді, ми виходимо з моряі повертаємося в нього безкінечно...
Про100 море
© Copyright: Валео Лученко, 2014
Свидетельство о публикации №114051607373
Свидетельство о публикации №114051607373
Рецензии