- В неї замріяні очі,
вітер мені шепоче.
І нібито неохоче
Волоссям її лоскоче.
Куди ж ти поділась?
Чи може наснилась?
В вікно птахом билась.
Аж раптом спинилась.
Я шукав тебе марно.
Стало вогко і хмарно.
Я сказав: - це все дарма.
Знать, така моя карма.
Хмари в неба благали.
Біль дощем заливали.
День за днем пробігали,
Сумнівами накривали.
Однак, сумніви недоречні.
Коменти небезпечні.
Факти незаперечні.
Не цього я жадав, доречі.
16.05.14
Доречi
© Copyright: Оля Каракай, 2014
Свидетельство о публикации №114051601651
Свидетельство о публикации №114051601651
Рецензии