знев1рина в коханн1. язык

Я всеодно керуюся тобою
В думках ти завжди залишаєшся зі мною

Лиж в мене є одне прохання
Я знаю,
Памятаю ,
ти не віриш нв то кохання

Я пронотую
Ту розмову

ЗимОю
В ночі на лавочці
Коли я був з тобОю
Зневірена була тоді
І больно було вірити тобі,
Ти говорила що
Невіриш у слова пусті
І збираєшся лишитись до кінця У самоті

Твої слова по простоті ,
Народять вовка у тобі.
А ти ж така ще молода,
Так впевнено покинула
Тебе весна

Такі слова це наче жах
Як той
безкрилий білий  птах

Йому не личить той
Болючий ,
Не наче дріт колючий
Темний страх,
Він заслуговує зробити
Крилама
Хотяб бодай один свобідний мах..

Він же такий ще молодий і добрий ,
Він Чарівний.

Не треба тут багато слів
Казати:
Хороших людей не можна обіжати.

Но хтось таки обідив ,
Ти говорила це.
Я памятаю
твоє скривдине лице.

Мені знайомі рвані почуття ,
Й чиєсь обідне вміння.
Я памятаю
Як гасне в сердці
Радісне биття
Й ото тремтіння...
В душі народжується тяжке каміння...

Стає так холодно

Багато хто ,
Живе ,забув про це ,
Й уже не знає,
Як та обіда
 Життя не покидає


Прохання тЕ

Скоси своЄ
 Коріння,
Забуть усе старЕ
 Каміння,
Проснись,взлети!
Хотя б повір що
В тебе вірим  ми,
Такі ж обіджені як ти птахи.