Крутиться коло яскравого сонця
Навколо землі, що змінює масті.
Немає душі у змарнілого серця
Воно поглинає любов і щастя.
Кричить і плаче мі-мінор сопілка,
Як сльози ноти падають у простір.
Підспівує весна їй щиро, гірко
Роняючи униз бурульки гострі.
Чомусь душа мовчить, немов німа.
Невже казати більш не маю сенсу?
Виспівує дуети крижана зима
З моїм занедбаним і хворим серцем.
Полину я туди де сонце сходить.
Пробачу всім, собі і вільна відлечу.
Можливо небо краплю щастя зронить
Щоб напоїти мою долю досхочу.
Діана Білик © березень, 2014
Роздуми
© Copyright: Диана Билык, 2014
Свидетельство о публикации №114051404415
Свидетельство о публикации №114051404415
Рецензии