ХВ
ми традиційно величаємо.
Все ж, з рештою (майже нівроком),
його, щоденно розпинаємо.
Дивимося на нього з боку,
скорботно муки споглядаємо,
лиш поверхнево, не глибоко,
суть його подвигу сприймаємо.
Велично славимо словами,
йому ж, не треба наших слів.
Бажає він, щоб ми ділами
вершили, що нам заповів.
Вкушаємо ревно причастя,
освячуємо плоть і кров...
Та забуваємо, завчасно,
творити милість і любов.
Гріх окупаємо прощенням,
благаємо Господа: "прости".
Невже ми варті воскрешення-
любов, розп'явши на хресті...
(XT 20.04.2014)
Свидетельство о публикации №114051401076
Саша Локоть 22.05.2014 20:21 Заявить о нарушении