Прийшов буремний час

Прийшов буремний час рішучих дій,
І дні,що мов зелені віти
Не схожі на мрійливі квіти,
Вони,неначе ненаситний вий
Все нагнітають дні,години,
Немає вільної,щасливої хвилини,
Щоб тихо із сім*єю посидіть...

Не знали ми,що буде це жахливе почуття,
Коли дітей вбиває враг,
Священникам опалюють чоло,
Коли людей чорнівший прах
розвіяло і забрало життя...

О, Україно,чом проклятих допускаєш,
Хіба тебе Господь не благовив?
Хоча чом Богові мні дорікать,
Якби хотів-поміг би...
Він же звив тебе,голубко моя мила,
І твої сили теж для тебе звив,

На що ж могила. Забутая могила
стоїть в гаю. На превеликий див
Врагу дає він змогу
Пройти кордони ворогуючих братів.

Чого мні богу дорікать. Святому богу?
Напевне знає сам він,що йому робить.
Напевне знає,що братів забрав москальський пан,
І що тепер у  Україні слово "ВБИТЬ" не дивне...

Вже триста(більше) років Україна в рабстві...
Ти ж,батечку це бачиш,чи не так?
Для тебе,Боже край цей як байрак?
Чи як?

Чи може,як жахливе звалище?
Чому?Адже на сій землі,як у Раю
Могло би буть...

Та молимось тобі ми,Боже...
Святому покровителю...
Ти ба!Невже!
це ж ти послав до нас таких врагів...
Це ж ти скорочуєш той лік життєвих днів..
Уже не знаю кому вірить..
Уже від горя люд упрів...
Уже на піку висі почуттів...
Але ми віримо тобі...

Надіємось на твоє благовення нове,
Надіємось на твоє тихе слово,
Врага повалимо ми самі,а твоє
Нам буде,як свята опора.

Блакить і жито не зомліють
І буде сила краю,днів,
І крила українські світ добром покриють,
Щоб світ людяним людом залюднів.