Знову думку запрягаю,
Політаєм з нею трішки.
Запрягаю і не знаю,
Чи в руках втримаю віжки?
Ти ретива, ти розкута.
Хто стриножить вільну думу?
Ти порвеш любії пута,
Не потерпиш кривди, глуму.
Ми такі з тобою різні,
Сміла ти, я - боязливий.
Я в твої обійми ніжні
Віддававсь і був щасливий.
Підіймався я до неба,
Бачив гори і моря.
Нащо згадувать – не треба,
Моя думонько – зоря.
Винний я. Тебе у скрині
Хоронив від єзуїтів.
Ти ж бажала неба сині,
Ти просила гаю, квітів.
Ти хотіла у заграви,
Щоб скупатись у вогні,
По росі босоніж в травах
Нести світлу мить мені.
Відгоріли ті заграви,
В травах висохла роса,
Віддаю тя для забави,
Моя думонько – краса.
Віддаю в нечисті руки
На потіху, підлу гру.
Сам же з розпачу і муки
Душу в шмаття роздеру.
Знову думку запрягаю,
Щоб востаннє політати.
Запрягаю і не знаю,
Як же жити після втрати.
Думка
© Copyright: Владимир Ивашина 2, 2014
Свидетельство о публикации №114051305732
Свидетельство о публикации №114051305732
Рецензии