Ганна Осадко. Об ангелах

                Ганна Осадко.

                ОБ АНГЕЛАХ.
 

              Глеб Ходорковский(перевод).
 

Этой ночью я была чужом городе,
 в чужой квартире, одна,
 надвигалась гроза
 и я стала зашторивать окна -
 гремело, кровавились полосы молний и стучали в стекло: выходи...

 В полутьме я в другую комнату - чтобы окна прикрыть и там -
 И Оторопела -
 в том окне небо было тихим и ласковым,
 с прИгоршней звёзд и солёным Чумацким Шляхом...

 Выбежав в ночь,наконец,
 в чём была -
 я запрокинула голову -
 в чёрном небе бились белые ангелы.

 Я не видела с кем они бились
 наверно с кем-то чёрным, которого ночью не разглядеть.(и не рассмотришь)

 ОГромные, в полнеба, белые, с мечами
 мощными и блестящими,
 они рассекали тучи,
 и ночь наэлектризованную,
 как джедаи в кино
 молниями рассекали
 
 я глядела раскрывши рот
 на них, божественных,
 и - не боялась.

 Мурашка-малышка, микробинка с хвостиком
 стояла - и не боялась.

 А через минуту всё закончилось,
 вдруг стало ясно и звёзды отпочковались.
 ангелы вытерли пот,
 последний меня заметил,
 хмыкнул:"Не подглядывай, крошка..."
 и зашторил небо.
 * * *

 про ангелiв
 Ганна Осадко
Цієї ночі була у чужому місті,
в чужій квартирі, сама,
збиралося на зливу,
я взялася зашторювати вікна –
гриміло, пасмуги блискавок кривавили і гупали в шибку: виходь...

Притьом  в іншу кімнату – там зачинити –
Аж сторопіла –
Небо із того вікна було тихе й погідне,
Зі жменею зір, із солоним Чумацьким шляхом...

Врешті вибігла в ніч,
В чому була – у ніч,
Закинула голову –
В небі чорному билися ангели білі.

З ким билися – я не бачила,
Мабуть, із кимось чорним, якого вночі не розгледиш...

Великі, десь на півнеба, білі, з мечами,
Блискучими і міцними,
Вони розсікали хмари, блискавки розсікали,
Ніч  наелекризовану,
Як кіношні джедаї,
Я дивилась на них, божественних,
Рота роззявивши,
І –
Не боялася.

Мурашка мацьопа, мікроба із хвостиком,
Стояла – і не боялася.

А за хвилю усе скінчилося,
Раптом  стало погідно, зорі вибрунькувалися,
Ангели втерли піт,
Один помітив мене унизу,
Хмикнув: «Не підглядай, мала», -
І зашторив небо...
© Copyright: Ганна Осадко, 2014
Свидетельство о публикации №114043010568