не тi помирають рано
постріли. дим і вогонь
і схололі тіла, безвихідно й відчайдушно,
побратими виносять із їдкого туману.
і кладуть горілиць, на бетон,
у киплячу й зранену тишу.
далi, декілька скупих слів на кавалках паперу,
медсестра, тремтячи,
слізьми рідним напише.
просвистять у повітрі, прицільно, трасуючі кулі.
та ніяк в голові не вкладеться,
що ті хлопці, сердечні, мовчки в небо пішли...
і назавжди тихо заснули.
24.02.14
Свидетельство о публикации №114051110242