Хоч мало в світі я прожила,
Багато вже пережила.
Бувала й радісна й щаслива
І вбита горем я була.
Та все ж іду життєвим полем,
Після падінь устаючи.
Не нарікаючи на долю,
Свій хрест смиренно несучи.
Життям милуюсь цим прекрасним,
Його я п’ю, немов нектар.
Ми тільки раз живемо власне,
Життя Всевишнього нам дар.
Нехай залишать вас тривоги
Летять кудись у небуття.
Яка б не слалася дорога,
Любіть, як я, своє життя.
Бо в нім не завжди чорна смуга,
Не завжди біла вона теж.
То ж, проганяйте з сердець тугу,
Любіть життя своє, без меж.
***
© Copyright: Оксана Малиновская 2, 2014
Свидетельство о публикации №114051005158
Свидетельство о публикации №114051005158
Рецензии