***

а ти все ж підеш завтра,
так само тихо як прийшов,
йдучи по сухому асфальту,
і не думаючи ні про що.

всі твої слова не щирі, фальш.
життя для тебе лише гра.
говориш про весільний марш,
але підеш ти. підеш вже завтра.

хочеш іти? іди!
нам не почати все спочатку.
хочеш іти? іди!
дозволь лише поставити крапку.

дай зрозуміти що це кінець,
скажи останні слова свої,
не залишай все так як є,
не роби так боляче мені.

ти так любиш, тобі це в кайф,
ти робиш лише боляче людям,
через тебе вони ночами не сплять,
через тебе любити більш не будуть.

завтра обійматимеш іншу,
на задньому сидінні машини,
а я напишу новий віршик,
викину з себе залишки дитини.

от моє завтра настало.
і ти просто мовчки пішов...
мені в душі холодно стало,
ти ж не думаєш ні про що.

це повториться ще під тисячу разів,
ти гратимешся почуттями знову й знову.
невже такого от життя ти хотів?
ні, не такого?то чому взяв гру за основу?

а ти по-іншому взагалі вмієш?
ти вмієш справді любити?
чи ти їй лише руки зігрієш,
а льоду серця не станеш топити

ну звісно, такий у тебе стиль-
йти мовчки, по-англійськи,
так і не дочекавшись весни
зап'єш почуття міцним віскі.

а потім лікуватимеш склероз і маразм,
в самотності старість зустрінеш,
згадаєш тоді ту, що прощала не раз.
і непомітно ні для кого світ покинеш.

знаєш, люди пам'ятають лише щирих,
а зовсім не тих, хто біль приносить.
тобі не зрозуміти теорій цих простих,
а душа твоя тепла то просить!