Повернення истого деспота

Щастям я забарвлюсь із ваших тонких жил...
Зіткаю собі радість і кров' ю із могил.
Все тече й усе мина.
Але - таки не я!
Адже я - деспот
і влада - симфонія моя.

Я гадаю, є обачним бути до вас добрим
і... якщо давити ваши пики чоботом залізним,
то... Я зроблю це ніжно,
мов коханець, приречений до сексу.

Мене не відпускає думка... про гріхи.
Їх так багато тут...
І чи не соромно вам всім?

Кричать по мене півні, а не лелеки...
І гриматють дверима в очі
чомусь, як бачуть, іще здалека.
То, мабуть, поважають,
не маючи від захвату, і слів.
Але таки яєчка і знищили мій стиль.

Ви всі такі погані!
О, як же ви могли!?
Зігнати мене з рідної ночви.
Зірвати квіточку троянди
з багнюки у лайні!

Немає отже до вас зараз
від мене милосердя.
Я - є легітимний.
Я - є ваш єдиний деспот!

Діти мої вірнїі,
нумо творіть хутко
вічне, добреє й мудре
і... поверніть отожбо й мене -
вашого вірного батька - ката!

Щоб не мала спокою жодная мати,
а сини гинули в вогні...
Аби ви всі чахнули з голоду,
та й я не їв, та мав батони з платини.
Із ціллю зробити найкращим цей
наш зірковий час!
Я вас запевняю - зі мною гряне золота ера!

Отожбо беріть мене й повсякчас...
Немов дівчину у медовому квіту.
Цілуйте всі мене туди,
де я вас бачив і обов' язково знайду...

У купу.
Ставаймо браття!
І в ці тяжки часи...
Я завжди із вами!
Он бачте, вимарав чобіт у власному лайні...
Об ваші авжеж щасливі лиця
його я простягаю...
Цілуйте!

Я знаю, що ви всі любите мене.
Навіть більше за Шевченка.
А чи Тараса чи тожбо, Андрія?
Ну... того, що був кріпаком - футболістом, во!

Отожбо беріть мене всього!
Віддамся тільки вам.
Я повертаюся, земелько!
Грядуть нові дива!

Проффесор Аккадемік.