***

Доле моя, краю мій рідний,
Моє мальовниче село,
Душею до тебе я лину,як те дівчисько,
І, знову босоніж стежиною дитинства ,
Берегом, вздовж річки іду.
Переді мною відчиняється брама природи казкова.
Природа вітає, гостинно запрошує в тенета свої, різнобарвья.
Все буяє, цвіте, милує очі мої.
Річка виблискує жовто-зеленими барвами,ніби бурштин.
Верби склонилися втомлені й тягнуться до води.
Поруч дуби-велетні віковічні- стражи тієї краси.
За річкою жито зеленеє,
А в ньому волошки і маки цвітуть..
Яка ж то краса!
Ніби вплетіння в дівочим волоссі.
А далі, обабіч, в біло-рожевому цвіті
Яблунево-вишневі сади.
За садом, на пагорбі, будинки біліють святково.
А люди... які ж то там люди жили і живуть?
Шановні, щирі, щедрі,багаті душею,
Працьовиті, дбайливі, співочі й щасливі.
Такими я згадую і пам'ятатиму їх.
Смуток мене огортає.
Чогось і когось вже немає,
Але ж то життя триває!
Краю мій рідний,оспіваний людом,
Сонцем осяяне моє мальовниче село -
Колиска дитинства мого!