Коли торкається зневіри серце, тоді штовхають сумніви до краю прірви,
до забуття, де лише порожнеча, де чорний колір замінив ввесь білий…
В моїй уяві невідомий гість безкарно нищить слід кохання і подих мій…
У скронях болем стукає щомиті – любові дотик не знайомий, але свій!
У самозреченні сам винний доки, ще не навчився віддано любити –
за обрієм палаючий вогнями світ, і зорі, що згасають без Любові, мовчки…
***
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114050901624
Свидетельство о публикации №114050901624
Рецензии
