Iнститути, як люди

Інститути,  мов  люди,  народжуються,
Ростуть,  квітнуть,  линуть,
Розробляють,  досягають,  височаться,
Старіють,  марніють,  гинуть.
 Творив  науку,  нові  моделі 
У  серію  постійно  запускав,
Координував  доробки  галузеві
Й  її  стандарти  розробляв*.

Рівно  двадцять**,  три  без  батька…
Що  й  кому  він  завинив?
Не  в  багатстві  та  в  достатку,
Мов  кораблик,  стрімко  плив.
Офіс  мав,  роботу,  гроші,
Статус,  імідж,  творчий  фах-
Все  було,  лишилась  ноша,
Непосильна  на  плечах.

Загартований  у  хвилях,
В  бурях,  штормах  побував,
З  капітаном  посивілим,
Що  штурвал  його  тримав.
Сонце  ясне,  мороз  лютий,
Вітри  буйні,  дощ  і  сніг,
Слабий,  сильний  чи  могутній-
До  снаги  йому  й  до  ніг.

Хвиля  в  морі  топить  човен,
Інший  взяв  його  штурвал,
Та  свавілля  не  поборе -
Змив  нещадний  океан.
Рветься  там,  де  стало  тонко,
В  бурю  гинуть  кораблі…
Ходить  сумно  похоронка
Вже  по  стоптаній  землі.
   8.04. 2014р., Київ
_______________________________

*Присвячую  пам’яті  головних  галузевих  інститутів,  в  яких  довелося  працювати  автору –  союзного  «ВНИИЖИВМАШ» (1971  - 1991рр,  директор       В.Д. Ткач)   
та українського -  «УКРІРМАШ» (1994  -  2014рр,  директор  Г.І. Божок)  .
**«УКРІРМАШ»(2.02. 1994  -  2.02. 2014рр).
***На  фото  ветерани  інститутів: сидить  Ю.Д. Капотя,  стоять  зліва- направо
Н.О. Сакорська,  М.О. Ласкавий,  Є.А. Крищенко, С.С. Шматок,  М.І. Кошіль