Що кряхчеш, ворон...

Що кряхчеш, ворон, на тополі,
Немов віщуеш нам біду?
Що вієш, вітер, в чистім полі,
Зриваєш квіти з віт в саду?

Що, натовп, ти нарешті хочеш?
Зп`янів від крові та борні?
Залиті ненавистю очі –
Думки химерні і дурні.

А руки, праці що не знали,
Стискають  міцно автомат.
Війна!!! І у містах   лунають
Вже навіть постріли гармат.

Невже не досить? Не достатньо?
Щоб зупинитись у межі?
Як підсумок  стосунків братніх
Зкривавлені блищать ножі.

Невже не буде розуміння?
Невже прозріння не прийде?
Де честь? Де мудрість? Де сумління?
Куди поділись? Де ви? Де?

"Вожді"  волають про моралі,
Про чисті наміри в житті.
«Зростання» бачуть кроки сталі,
Всім зичать гори золоті…

Й нарід  повівся на розмови
Бездарних злодіїв-вождів!!!
Та зрадять нас ще знову й знову,
Бо їх слова – Сирени спів.

І знов затягнуть у болото,
На мілину, у безлад й в жах.
Іх пісня, ой же як солодка,
Що з голови зриває дах.

Чи є в нас вибір? Хто – Мессія?
Хто поведе нас? і куди?...
І кряхче ворон, що є сили,
Немов в передчутті  біди…



картинка из Сети: СИРЕНЫ