Десь там, де нас нема.
Є тиша коло цвинтаря.
Сміх сочного колосся
сивої, мов дід,
пшениці.
Яка дасть хліб,
що нам, моя люба,
вже не скуштувати...
Десь там, де покоїтимусь я,
зашумить струмок:
підземне джерело
у голові моїй.
Розмиваючи кістки сірі,
поглинаючи і прах
навіки...
Десь там, де житемеш вічність ти.
Виросте деревце весінньої липи.
Що буде радувати проходящих,
своєю тінню покривати
в голім полі останньої пшениці.
У цілім світі ще не було кохання
таке як наше:
вічна муза й мертвий поет.
Десь там, де нас нема
© Copyright: Руслан Лях, 2014
Свидетельство о публикации №114050707685
Свидетельство о публикации №114050707685
Рецензии