Тривога

Хоч нині дні надворі весняні
І дощ нам не псує погоди,
Але так сумно, сумно так мені,
Не впізнаю тебе народе.

Одні вважали все їм до снаги
І нуж бо нами керувати,
Щось не виходить,винні вороги,
Нема? То треба відшукати.

Закон про мову швидко прийняли,
Російська – окупантів мова,
Та ще Бандеру з гробу підняли,
Історія вже буде нова.

Ще нездорових маячня думок,
Велике свято,Перемогу –
Це день жалоби,в душу, як плювок,
Хреста на вас нема їй богу.

Тепер  з’явились на моїй землі
Надумані «сепаратисти»
Та, як завжди повинні «москалі»
Ще східняки і комуністи.

Не там нам слід шукати ворогів,
Я підкажу, де їх шукати,
Погляньте лишень на отих панів,
Що прагнуть нами керувати.

Вони усе під себе підгребли,
Що їм народ, на його чхати,
Нам зашморг, а не пасок затягли,
Лишилось вирок зачекати.

Все рвуть країну в сварках на шматки,
Щоб захід воював зі сходом,
Набив кишені, нам лишать дірки
Та байки, що вони з народом.

Не їхні діти, не вони самі,
Життям не стануть ризкувати,
Невже то справді ми такі дурні,
Щоб одне одного вбивати?

Заради ефемерної мети
Чолом ми б’єм в чужі пороги,
В нікуди нас продовжують вести,
Хто поводир, знавець дороги?

Чому потрібно, щоб лилася кров,
То у Слов’янську, то в Одесі
І проливалась знов вона і знов,
В ім’я приватних інтересів.

Сумні думки здолали так вони,
Що ми не здатні більше чути,
Не хочу братовбивчої війни,
Благаю, схаменіться люди!