Дорогами прочан

Дорогами прочан
Шон Маклех
             «Хай веде мене хтось,
               Тільки не вітер, ні…»
                (Райнер Марія Рільке)

 Водив мене вітер
 Дорогами Островів Відчаю,*
 Водив мене вітер
 Пустищами забутих слів.**
 Співав мені вітер
 Про стежки Трістана-мисливця,
 Про світи дивака Свіфта.***
 Гнав мене вітер
 Від стійбища патлатих пастухів думок
 До табору волоцюг пісень
 Мертвого народу ясена
 (А він теж мав своїх шаманів).
 Пророчив мені вітер –
 Той самий холодний і злий –
 Про часи одкровення,****
 Про добу великого Ні,
 Про епоху мовчазних прочан
 У землю заборонених істин
 (А я їх стежками…).
 Був мені вітер
 Єдиним супутником
 На дорогах гори Одкровення.
 Нині цей вітер
 Торкається облич сумних жінок
 Змарнілих дочасно,
 Зів’ялих, як зламана гілка*****
 Століття-жебрака. 
 Шукайте собі провідника невагомого
 Чи то поводиря босого.
 А я так – з костуром
 Дорогами місячного сяйва…

 Примітки:

 *  - це я зовсім не про острови Кергелен, ні. Навіть не про острови Трістан-да-Кунья…
 ** - у нас в Ірландії багато пустищ. І вересових, і забутих слів теж.
 *** - він теж був Джонатаном – як та чайка…
 **** - а вони знову настануть – навіть і не сумнівайтеся…
 ***** - та, що тичеться в простір.
 

Експромт (рецензія)

 Сум тей вітром серце обвиває
 Проте життя моє триває,
 Хоча і йду я "з костуром дорогами
 До місячного сяйва" - з журбою і тривогами...