Ніч розкидала зорі у небі уламками мрій.
Ангел сну звідтіля залетить у вікно... Обережно
Він губами вологу збере з моїх зімкнутих вій
Та вгамує думки, що так серце нестерпно бентежать.
Колисатиме ніжно, дбайливо, як те немовля,
Забиратиме сумнів та біль, загорнувши у крила.
Від самої себе порятує святим забуттям
У подяку за те, що я віддано мріяти вміла.
Так, нехай все несправжнє і тільки на кілька годин!
Де іще їм здійснятись, моїм заповітним бажанням,
Що надійно поховані в серці? З далеких глибин
Дивовижними квітами стануть вони на світанні.
І я здамся без бою в жаданний, ласкавий полон,
Притулюся щокою до грудей казкової ночі,
Поринаючи глибше в солодкий, оманливий сон,
Повертатись у справжність болючу вже більше не схочу..
Сон
© Copyright: Ниагара Наталья Козак, 2014
Свидетельство о публикации №114050602652
Свидетельство о публикации №114050602652
Рецензии