Це неймовірна, мабуть, маячня,
Та тихий голос той постійно кличе:
" Озвись мені, далека нічия!" -
То в нім благання, а то дикий відчай,
"Прислухайся... Почуй... Запам'ятай...
Знесилило безрадісне чекання...
Свого кохання пропоную рай!
Не вперше, та я впевненний - востаннє
Лети в тепло простягнутих долонь,
Пий досхочу з них нескінченні мрії!
Від відчаю самотности боронь,
Бо від твого мовчання я здурію...
З тобою поряд я здолаю все!
В тобі мій сенс! І іншого не треба...
Хай тільки вітер все це донесе!
А далі - разом у безкрайнє небо."
Я знов вслухаюсь в темряву нічну.
Пішли страхи, сумління відпустило.
"Ще трішки зачекай! Бо я вже йду!"-
У відповідь йому кричу щосила.
Вже йду
© Copyright: Ниагара Наталья Козак, 2014
Свидетельство о публикации №114050602646
Свидетельство о публикации №114050602646
Рецензии