Пальцем, неначе, водять по склі,
День вже не день - як у темряві.
Заколисали мене вогні,
Ті шо за тим горизонтом стеляться.
Зовні той рапс, як казкове море,
Жовте, як теє рідке сонце.
Небо кличе завжди до волі,
Ту замуровану душу - горем.
Палиш - неначе дихаєш. Віра,
Згасає тоді, коли корні зовні.
Глибше якщо зазирнути - крила,
В серці вони набагато моцні.
Сльози, як та кислота їдкі,
Незаклопотані наші долі.
Тим, хто несе свій хрест - жити,
У пам'яті білої нашої солі...
Перший
© Copyright: Мари Суок, 2014
Свидетельство о публикации №114050601262
Свидетельство о публикации №114050601262
Рецензии