Я – покинуте і забуте, старе місто надії…
В мені сум, невиразні сльози ностальгії,
в перегуку з болем, невгамовних думок про тебе,
стаю байдужим до себе самого, і не потрібним нікому…
У затоптаній втомі спочиває собі мовчки минуле…
Як захочеш його повернути, то тільки час –
Він пошле тобі прощення, а я виявлюсь зайвим.
Вже так було, на шляху життя мого,
у нездійсненності блукаючи, майбутнє втратив,
я був не певен у собі, а ти ще більше…
Коли Тебе зустріну знову, не відпущу ніколи…
Краще нам разом стати Всесвітом з тобою,
і залишитись пам’яттю віків пройдешніх,
і всіх наступних, що грядуть іще в Любові!..
В перегуку з собою...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114050610859
Свидетельство о публикации №114050610859
Рецензии