У проваллі бажання вчорашнього
не збагнув про тривогу сьогоднішню.
У безтямі спинивсь, божеволію,
чужі маски-обличчя довкола…
Посланець мені мрія, про завтра,
підкоряюсь умить їй, в азарті
обертаюсь до себе самого,
граю долю свою, більш НІКОГО…
Час у розпачі мчиться безмовно,
розпізнати в нім маєм себе ми.
Догоряє свічею від втоми –
день за ніччю біжить невгамовно,
а ми разом жадаємо бути…
Бiльш нiкого
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114050411166
Свидетельство о публикации №114050411166
Рецензии